Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/233

„На вітер будеш мій глагол метати, Проповідати будеш ти глухим; Де станеш ти, ніхто не схоче стати, Що похвалиш, всім видасться лихим“. І мовив я: „О, Господи, я грішний! Чи щоб спокутувать всіх вин вагу, Ти на цей труд важкий і безуспішний В цій хвилі кличеш свойого слугу?“ 1 мовив голос: „Не тобі те знати! Не за провини я призвав тебе, Не безуспішно будеш працювати, А серце в тобі я скріплю слабе. „Твоїми говоритиму устами До всіх народів і до всіх віків, Твоїми я тернистими стежками Вестиму своїх вибраних борців. „Тобою я навчу їх відрікаться Життя і світу для високих дум, Сучасних нужд, погорди не лякаться, У світлу ціль вистріливши весь ум. „Ось уст твоїх я пальцем доторкнуся І вложу в них своїх глаголів жар. І нагострю твій слух, щоб, як озвуся, Ти чув мій голос, наче грім із хмар“. Я ниць упав. „О, чую, Пане, чую!“ І серп я кинув і пшеничний стіг І батьків дім, невісту молодую. 1 відтоді не бачив більше їх. 224