Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/206

ЛІСНИЧИЙ (а усміхом) Що за концепт? Для чого? Ще якби доля нас не наднесла На постріл та на слід його, небого, Вже б з нього страва вовча там була. їй-богу, видно: дурень щастя має І Втікти хтів від життя, життя ж його спіймав. Вона Він буде жить? Лісничий Можливо, хоч та рана Мене не тішить… Вона Ні, він мусить жить! Лісничий Щоб мусив, це не наша річ, кохана, Це в вищій волі, так сказать, лежить. Вона Ні, слухай! Це тобі у руку дана Судьба нас двох. Як він не видержить, І я не хочу жить. Роби, що знаєш,— Це невідкличний мій рішенець маєш! Пішла. Всміхнувся Валько їй у слід. „Рішуча, нічого сказать! І скора. Такий мабуть і весь жіночий рід: Сьогодні все віддать готов за те, що вчора Ще у думках не мав. Мрій хорих плід Для неї найсильнішая підпора. 197