Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/188

Край неї дуби, граби та плакучі
Берези гнуться, ронять піт з чола,
Вітками мають, гіллями хитають,
Немов новин в залізних шин питають.

„Го, гої Новина!“ — застугоніли шини. —
„Ми зо світів якраз прийшли на те.
По нас день-в-день вам бігтимуть новини,
По нас і ви колись побіжите,
Мов новина, в безліснії країни.
Нове — оце одно для нас святе.
Що не бувало, через нас настане, —
Байдуже нам, чи добре, чи погане. 

„Ось тут машини йдуть, що орють, сіють,
Жнуть, косять, ріжуть, мелють і вертять;
Достатки йдуть, що світять, а не гріють,
Що вас з'їдять, хоч їсти не хотять;
Купці спішать, що купувати вміють
Фікційний крам, фікційний гріш платять,
Фікційних зисків сиплють повну хату,
Та врешті вилічать реальну страту.“

Дивуються берези білокорі,
Немов сільські дівчата на торзі,
І дуб здвигає раменами, д-го̀рі
Скриплива іва оха по черзі.
Та ось гуде щось і бренить в просторі:
Біжить тривога на одній нозі,
Цвірінька телеграф і б'ють сигнали.
„Це поїзд рушив!“ — шини застогнали.

Іде, гуде той поїзд здовж Підгір'я
І вогняний у ньому скиглить дух,
Полошить в полі скот, у лісі звіря;
Орач христиться, кланяєсь пастух;
Здалека, мов гусільниця, що міря
Дванадцятьма лапками довгий круг,