Ізмарагдом звався в старій Русі збірник статей та притч, почасти оригінальних, а почасти повибираних із грецьких писань отців церкви, підібраних так, що цілість творила неначе повний курс практично-християнської моралі для людей радше світського, як духовного стану.
Мені давно хотілося написати подібну книжку — тою мовою, яка на теперішнє покоління повинна робити вражіння багато дечим подібне до того, яке на старих українців робила мова церковна — то значить, мовою поезії. В поетичній формі я бажав подати сучасному українському читачеві ряд оповідань, притч, рефлексій і інших проявів чуття та фантазії, котрих теми черпані з різних джерел, домашніх і чужих, східніх і західніх, та котрі проте в'язались би в одну органічну цілість не якоюсь одною тенденцією, не одною догмою релігійною чи естетичною, а тільки спільним діяпазоном морального чуття і темпераменту, через який пройшли, поки вилилися в ту форму.
Блукаючи по різних стежках всесвітньої історії та літератури, я здавна збирав потроху або намічував собі для пізнішого вжитку поодинокі камінчики, придатні для моєї будови; найдавніші причинки, поміщені в оцій книжці,
