Пустили нас, лиш пан якийсь від нас
Сім срібла взяв, що підписав нам пас.
З Понтеби завернули нас до Грацю,
Там три неділі мали з нами працю.
Писали до Стрия, Мостів і Кут,
А нам казали: „Зачекайте тут!“
Палазя там умерла від уроків,
А лікар німець мовив: „З браку соків.“
Івась умер напевно від нічниць,
А лікар мовив: „Не плетіть дурниць!“
Та як ще Гриць, Оксанка, Рузя вмерли, —
Пустили нас: „Ідіть, куди наперли!“
До моря ми добрались без біди,
Лиш що до нас присілись два жиди
І видурили від Баланди й Хмиза
По десять ринських за якісь авіза.
Та на одній пересідці якось
Згубився і пропав Юрків Антось.
В Ґенові ми сім неділь шифу[1] ждали,
За містом в норах, як цигани, спали.
Поганий край! Докучив голод нам,
І гарячок понабирались там.
Сім штук дітей, Онищиха й Чаплиха
І Хрущ старий там вмерли. Збулись лиха.
Було б нас більш померло, бо якась
На нас італьська пані завзялась
І випросила в короля свідоцтво:
Держать їх, аж їм вимре все жіноцтво.
- ↑ Шиф — пароплав.