Ой-ой! Метушня і тривога в селі,
Із вулиці діти тікають малі.
Старі покидають у полі роботу,
До дому дралюють, немов на пожар!
На лицях побачиш і страх і турботу:
В селі є жандар!
Цей сіті рибацькі під стріху ховає,
Той в сіно рушницю стару обвиває
І пхає в шувар,
Цей крадену пряме дубову колоду,
Той в бочку пожарну наливає воду:
В селі є жандар!
Жандар і начальник рушають на слідство,
Соток Пазюкових шукати.
Трясли вже у кума, трясуть ще сусідство,
Стайні і стодоли і хати.
І свідків питають, мов в пітьмі блукають,
А грошей нема та й нема.
„Ну, куме коханий, дай руки в кайдани!
Тут слідство, для тебе тюрма“.
Три неділі вже кум ув арешті сидів,
А селом якийсь шум, наче рій той гудів.
Ось Пазюк молодий у попа, неборак,
Кладе п'ятку на стіл і говорить ось так:
„Єґомостику, горе на мене найшло!
«Ти вкрав тата сотки!» — так гуде, все село,
«Бідний кум через тебе в арешті терпить».
Єґомостику, радьте, що маю робить?“
Піп плечима стиснув. „То, небоже, біда!“
