Пазюк на те: „Нехай же п'ють,
У мене гроші е ось тут!“
І вийняв з череса платок,
А в нім завитих сім соток,
І перед свідками цілі
Їх розкладає на столі.
„Оце мій плуг, оце мій стіг,
Моя рілля, мій оборіг,
Мої воли, моє гумно,
Моя рідня, моє майно.“
І поскладав, поцілував
І в черес всі сотки сховав.
А кум стоїть, гне в собі злість,
Очима тії гроші їсть.
„Та, кумцю, змилуйтесь бо раз.
Най дармо не благаю вас!“
„Ні, сину, пізня вже пора,
Додому час! Заснути тра!
Ще кварту став, людей відправ,
А завтра рано, щоб ти знав —
Коли діждати дасть Господь,
За грішми з свідками приходь.“
Село шумить, село гуде,
Пазюк з шинку додому йде,
При ньому кум, мов в'юн той, в'єсь,
А свідки йдуть то вскісь, то всклесь.
Боками йдуть, пісень ревуть.
Аж ось Пазюк промовив: „Тут!
На розі хрест, з тернами тин…
Тут в хаті мій драбуга син.
Го-го, то злодій, зна біду!
До хати спати я не йду.
Гей, куме! Куме! Де ти втік?
Ти спать мене веди на тік!“
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/127
Ця сторінка вичитана