Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/106

Ця сторінка вичитана
IV
 
Un coeur simple[1]
(Свята Доместіка)

Б'є нєкоє созданіє нізу главу імуще.
І разгніва ся дому владика і всади ю в
темницю. По многих же днех изведоша ю і
заклаша і распяша на древі. Ризи єя огнем
сожегоша ся, плоти же и крови єя всі причастихом ся.

 Напис на окладці одного старого рукопису.

Правило віри, скромности взірець,
Жила собі Доместіка святая,
Своє сховавши світло під корець,
Служила у безбожного глитая.

Хоч давній, славний був у неї рід,
Вона ні трохи ним не величалась;
Щоб згорда й не поглянути на світ,
Раз-в-раз чолом аж до землі схилялась.

Носила одіж грубу, шерстяну
І кістяні тіснії черевики!
Не стелено їй подушок для сну,
Не грали їй при збудженню музики.

З безмірної покори спала все
В тісній, вогкій, вонючій халабуді;
З хазяйського стола що впало, це
Було її поживою по труді.

 
  1. Просте серце.