Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/97

Усякий слід тих споминок важких. Котрі, мов черви, серце підгризали, Щоб навіть тіні темнії від них На наше вільне щастя не лягали. Зближавсь час, коли подібно нам По довговічних боях, муках люди Прокинуться, гнилий розмечуть трам. Що їх давив, і щиро грудь до груди. Уста до уст притиснуть, мов брати, Приязним, щирим словом заговорять, Позбувшись пут недумства, темноти, І зависти, і людовладства, й горя. 1 травня 1878. II. Плив гордо яструб в лазуровім морю, Широко круг за кругом колесив, А на горі, в ожиданні і горю Лежав я й лету яструба слідив. Я ждав на ню, свою єдину зорю… Мов яструб, бистро я сюди спішив, Від рана жду, думками поле орю, Нема голубки ! Серце біль здушив. Нема голубки ! Тільки яструб в'ється ! Нема голубки ! Дармо серце б'ється ! Вже ніч. — В розпуці знов я геть пішов. А за ліском на тій ж горі чекала Вона весь день на мене, виглядала, Тужила важко й плакала за мнов. 10 травня 1878. 96