Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/93

„Хотіла нас тая сила взяти в свої оуки, І сякої і такої добирала штуки. Зразу мовить: „Дай, Русине, останню рубатку, За те тобі на головку дам конфедератку“. Русин того не принявся, вона як не крикне : „Хоч загину, не спочину, аж Русь з світу зникнел. „А щоби нам швидше було три чверти до смерти, То хоче нам тіло й душу на порох розтерти. „Заберу вам вашу землю, і ліси, і ріки, Будете ви в своїм краю жебрати на віки. Та ще того мені мало! Де будуть зарібки, Дам Мазурам, дам Хорватам, а вам ані дрібки. „Та ще й того мені мало ! Мусять ваші діти. Ваші внуки без просвіти в темноті сидіти. Та ще й того мені мало ! Втопчу вас в калюжу, На весь світ вас, як „dzicz“1) руську, обплюю й спаплюжу. Та ще й того мені мало 1 Я ще й вашу душу Зломлю, спідлю, опоганю, до покори змушу. „Заберу вам вашу гідність і почуття чести, І будете з рабським сміхом мої сліди мести. Наставлю вам депутатів з хрунівської ласки, Відберу вам усі права, лишу обов'язки. Отак своє панування утверджу, як камінь, Та від моржа аж до моржа на вік віко» амінь‘4 Ударили гайдамаки в голоснії дзвони : „Чи чуєте, люди добрі, тії відгомони ? Дикуни. 92