Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/84

Геть, привиде ! В небутність, із котрої Повстав, ось тут тобі назад розлиться, Щоб не спиняв мя1) від борні святої I“ Та хоч той голос, наче гостра криця, Рвав серце в мні, я з місця не вступався, Лиш враз до ока піднялась рушниця. „Ха, ха !“ — двійник мій з мене реготався, „Стріляти хочеш ? Що ж, стріляй, прояво Я тіні куль ніколи не лякався ! Ось грудь моя ! Намір і вистріль жваво ! А як живий від твоїх куль простою, На тебе стрілить буду мати право. І кулею прошиблена святою, Оттою кулею, що освячена До найсвятішого за людськість бою, Щезати мусить всяка твар мерзенна. Усякий привид злудної2) уяви, І пересуд, і вся мара злиденна“. Я мовчки дуло в грудь його направив І стрілив — та не чути й грюку того, А ворог мій ані змигнув з постави. „Сам бачиш марність поривання свого“, — Сказав. —„Під вид мій даром ти підшився Ніщо єси, щезай же до нічого !а Він стрілив. Я між трупи повалився. 6—9 січня 1883. ł) Мя — мене. 9 Злудний — обманливий.