Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/83

Все те про себе кажучи, хвалився. „Брехня I“ — я крикнув. —„Вороже безщасний. Це я той Мирон І Зрадно ти підшився Під назву, рід, ба й під мій вигляд власний t Та він всміхнувсь і каже : „Звільна, звільна, Мій друже ! Лиш не будь такий напасний ! І назва й доля вся обом нам спільна, Лишень що я живий, правдивий, дійсний. А ти мій привид, ти мара свавільна, Нервової гарячки твір безвісний !“ Слова ті він сказав так прямодушно, Мов доктор, діягнозою утішний. Мені ж зробилось страшно, тісно, душно… Аджеж життя, буття, ім'я і тіло Цей привид в мене відбирав бундючно ! „Ні, сам ти привид !“ — відповів я сміло. „А чим же дійсність ти свою докажеш ?“ Сказав тамтой: — „Лиш за високе діло. За волю люду, на котру ти важиш, За хліб для бідних, за добро обдертих Правдивий Мирон б'ється — що ж ти скажеш ? Лиш на тирана в обороні жертви, На кривду в обороні правди стане Правдивий Мирон, не злякаєсь смерти. А ти, що йдеш під стягами тирана, Облитий кров'ю праведних героїв, Ти смієш Мирона ім'я поганить? 82