Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/80

В ряді борців, заляканий смертельно, Блідий, в знесиллі, пилом весь укритий [шов і я, щоби боротись ревно1). Я на лиці чув жар несамовитий І в серці чув докору крик зловіщий — Я йшов в огонь, мов зрадник стидом битий А прецінь2) я, підданий найвірніший, Ішов під стягом законної власти, Сповняв свій обов'язок найсвятіший : Йшов проти тих, що розірвать на части Хотіли всі порфіри і корони, З престолів у печі вогонь накласти ! Через буйні пшеничнії загони Йшли ми, мов повінь. Доки око сягне, Все наших купи. Ген десь плачуть дзвони, Село палає… Вітер димом тягне… Реве музика, гонить геть всі мислі… Кров міцно б'єсь, душа ніщо не прагне І вже ось-ось ми ворога натисли! Ряди їх бовваніють перед нами, Пошарпані над ними стяги звисли. Вони там перед нашими рядами, Бліді, втомлені, поганенько вбрані, Та к зброї кожний мов приріс руками. Як гонять пітьму блиски сонця ранні, Як птахи з гнізд сполохані фуркочуть, Гак з стрільб їх кулі грають олов'яні. J) Ревно завзято, щиро. ') Прецінь — адже.