Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/77

Що на будуче воно принесло Нове, багатше життя в своїм лоні. Так весь свій мозок, і нерви, і серце И ти в свою пісню, співаче, вкладай, Біль свій, і щастя, й життя їй віддай, Будь її колос, лушпина й стебельце ! ч^овня 1888. IV. РІДНЕ СЕЛО. І знов бачу тебе, село моє родинне, Як бачив тоді, коли життя дитинне Плило, немов малий потічок серед трав, Що в'єсь несміло між дрібними камінцями. Дрібних утіх і я тут зазнавав, За-для дрібних гризот лице росив сльозами. Тоді цікаво ще на світ я поглядав, Не знав, що далі там, за твоїми хатками. За лісом, що шумить довкола. І не раз Питав > річки, де пливе вона від нас, І думкою гонив її тихенькі хвилі Поза закрутину далеку і стрімку. І дуба-велетня в сусідському садку Не ра'з роз 'гував, на чиїй він могилі Щасливій виріс так високий і розлогий ? І люди всі були мені так близькі, милі, І знав я всі стежки довкола, всі дороги, І зрідка лиш моя душа за обруб !) твій Летіля в ширший світ. Та чи дитям у тобі Я був щасливий ? Дух дитячий мій Чи ж перших вдарів зла тут не зазнав на с^бі 11) Обруб — межа, з польського obręb. 76