Ця сторінка ще не вичитана
ПОЕЗІЯ. В житті, мов на шляху, лиць сотні стрічаєш Та в поспіху їх безучасно лишаєш. Часом лиш попадесь лице характерне, Що взір по неволі до себе приверне. Зирнеш, заговориш, і стиснеш за руку — Найближча хвилина приносить розлуку. Та довго ще в тямці відтіль і відсіль Не раз визирає приязний профіль. Та де з ким тісніше злучив тя1) шлях долі Чи в бою, чи в праці на рідному полі. Живеш поруч нього, смієшся і плачеш, Здається, всі думи в душі його бачиш. Здається, все ясне, і гнів його й ласка, — Аж глянеш пильніше : все маска і маска. Лиш маску ти знаєш, Ті ти любив, Що криесь за нею — і хто ж це зглибив ? Часом лиш припадок ту маску відхилить,— Зирнеш і жахнешся : „Чи зір мене милить ? 1» Тя — тебе. 71
