Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/67

Знать кілька бульб1) печених, а стручки Зеленого гороху визирали З-за пазухи. Нерадо якось хлопчик Ішов і боязливо озирався, А дівчинка невпинно щебетала, Додаючи товаришу відваги. — „Встидайся, фе ! Такий великий виріс, А плакать хоче ! Хлопець, а боїться ! Чого боятись тут? Як я тобі кажу, То мусить бути правда. Вже мої Бабуня не такі, щоби брехали ! А ти диви, хіба то так далеко ? На цей горбок, а відтам Ділй) близенько, А там Ділом угору та все вгору, Аж на сам верх! Та й годі! Там спочинем — А може ні, чого ще спочивати, Коли вже відтам близько!.. Крикнем: „У ! “ Та й просто враз побіжимо до тих Стовпів залізних, що підперли небо. А там сховаємось за стовп і тихо, Тихенько аж до вечора пробудем. А ти щоби не смів мені і писнуть, Не то що плакать ! Чуєш ? А то я Тобі задам! А як настане вечір І сонечко прийде додому на ніч, Застукає до брами, — то ми тихо, Тихесенько прокрадемось за ним, А знаєш, що бабуся говорили? У нього є донька така хороша, Що просто страх. Вона то відчиняє 1 21) Бульба—картопля. 2) Діл — гора коло Дрогобича в Галичині. т