Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/62

З диму жертв, з тьми церемоній, Із обмани, крови й сльоз, Словом, як з хреста старого, Сходить між людей Христос, І як ставши чоловіком, Ближчий, вищий нам стає, І святим приміром своїм Нас до вільности веде,— Силуються понад людськість Будь-що-будь піднять Христа, І хоч брехні перевеслом Прив'язати до хреста. 1880. IV. ЧОВЕН. Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна, Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона : „Хто ти, човне ? Що ти, човне ? Відки і куди пливеш ? І за чим туди шукаєш ? Що пробув ? Чого ще ждеш ?“ А повзе ліниво човен і воркоче і бурчить : »Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить Біг мій вічний — теж не знаю. Хвиля носить, буря рве, '--кали грозять, надять-просять к собі береги мене. »Хвилі—то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя ; 61