Щоб жити, він життя, і волю власну, й силу За хліба кусник продає, Хоч не кормить той хліб, і стать його похилу Не випрямить, і сил не додає. Сумує німо він, з тужливим співом оре Те поле, оре не собі, А спів той, наче брат, що гонить з серця горе, Змагатись не дає журбі. А спів той, то роса, що в спеці підкріпляє Напівзів ялий цвіт; А спів той — грім страшний, що ще лиш глухо грає, Ще здалека гримить. Та поки буря ще нагряне громовая, Він хилиться, проводить в тузі дні. земельку святу, як матінку, кохає, Як матінку сини. Байдуже те йому, що для добра чужого Він піт кривавий ллє, Байдуже те йому, що потом труду свого Панам пановання дає. Коб лиш земля, котру його рука справляла. Зародила оп'ять, Коби з трудів його на других хоч спливала Небесна благодать.
- *
4с Той наймит — наш народ, що поту ллє потоки Над нивою чужою. Все серцем молодий, думками все високий. Хоч топтаний судьбою. Своєї доленьки він довгі жде століття, Та ще надармо жде ; Руїни перебув, татарські лихоліття І панщини ярмо тверде. 56
