Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/553

Чути далекий голос дзвону. Так, ангел дзвонить. Молотом з алмазу Він б'є о хрусталевий неба звід. Ох 1 Заболіли страшно тут відразу Всі давні рани ! Цей кривавий слід — Це Берестечко. Тут у кості сказу1) З Чуднова взяв. Цей струп, від сотні літ Незгоєний, — Андрусівська умова ! А тут — Полтава і смага 2) Петрова. Голос дзвону міцніє й мішається з гуркотом грому, — темніє наново. Козак паде на коліна на могилі. О, Боже ! Чи ж кінець моєї думкгі? Вкраїна вмерла — дай мені спочить! Дай ті катовані віддавна руки Хоч у могилі без кайдан зложить ! Змажи нас з пам'яти людей, щоб внуки Не знали, як ми мусіли скінчить. Ти сам, святий, забудь про нас в цій хвилі, З землею наші порівняй могили ! Удар грому. Козак западається в землю. Ще хвилю гуркоче грім, потім звільна прояснюється, на сході займається велике рожеве зарево — сходить сонце Сцена представляє той самий краєвид, тільки з зеленими садами, чепурними хатками, направо далеко вежі міста з золоченими банями, довкола могили розкішні кущі. Калина, черемха у цвіті. Козак-невмирака, той самий, але відмолоднілий, з бандурою, виходить із-за могили. Іде зразу понурий, у задумі, та звільна його рухи робляться енергійні, голос міцніє. Здорово проспався, бачу, По-козацьки, сотню літ. !) Сказа — слід після рани. ~) Смага — буває на губах, коли дуже мучить спрага. 276