Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/552

І крикнув грімко : „Хлопці, гей до мене ! Не буде тут роси вже, ні трави І Пропала Мати, ми ще цієї ночі Кидаймо трупа ! Гей же, в світ за очі ! Там жде нас краща доля, там печені Самі нам голубці влетять у рот ! Хто хоче розкошів, жий в Картагені! Хто хоче вивищиться над народ, І слави й блиску й злота повні жмені,— За мною в Рим ! Там храм наш, там кивот ! Що нам ті згарища ! Забудьмо Трою! бласть, Рим і розкіш, Картаген горою !“ І рушили — народам на наругу ! Пішли нової матері шукать ! В серцях згасили навіть тую тугу, Що тягне* пса у рідній буді спать. Де йдеш, Енею ? Пугу ! Пугу ! Пугу ! Не чують! Дармо кликать і гукать ! Ідіть ! Несіть народам всім для виду Жебрацьку торбу і лице без стиду ! Тим часом розвиднюється трохи, видно попалені села, поле вкрите трупом. Ох, не сходи ти, сонце, на Вкраїні ! Злякаєшся тих згарищ і руїн ! Осліпніть очі, тут же, в тій годині, Щоб той страшенний образ, наче шпін 1), Не вбився в серці і не пік віднині Страшніше пекла ! Що це ? Чути дзвін ! Це ангел дзвонить по мертвім народі, Бо щоб живий хтось був, — подумать годі. 1) Шпін, шпинь — гострий кілок. 275