Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/55

І ворогів дало, котрі Кленуть, гнетуть мене, бо сильні; Дало й прихильників, котрі Найбільш самі собі прихильні. Та над усе ціню я ту Малую мірку мук і болю, Котрі приняв я в сім життю, За правду, за добро, за волю. 1 квітня 1880 XI. Ви плакали фальшивими сльозами Над моєю недолею, жаліли Мене, махали жалісно руками, Та помогти мені не вміли й не хотіли. „Жаль бідного ! З дороги марне збився 1 згиб ! Ми це згори вже добре знали ! Дурний був, за пусту роботу, бач, вчепився, І ось куди його фантазії загнали Vі А другі, ще милосердніші, бистро Здвигаючи плечима, промовляли : „Ось до чого веде погане товариство, Сліпая віра в мрії-ідеали !и Пожалували всі мене, а далі Пішли — хто на обід, хто в карти грати, А хто судить запертих в криміналі1), А я лишивсь під тином умирати. травня 1880. Кримінал — тюрма.