А тут муж мені дорікає знов : „Із якого ти роду-народу ? Яке віно ти принесла мені ? Та й і чим мене вчарувала ти, Приговірнице, чародійнице, Мене з моїми ти розлучнице?“ „Ой, ти пане мій, милий мужу мій, Нічим я тебе не пристрітила, А взяв ти мене з волі вільної. Невелике то й віно за мною; Всього—серденько те покірливе, Голова, тобі все слухняная**.
- *
Переріс же хміль через річеньку, З дуба одного та на другий дуб, І колишеться поміж обома, Над водицею зеленіючи, Туги-горенька та й не знаючи, Оба дерева обіймаючи. 1876 р. 23. СВЯТОСЛАВ. Прощається з матір'ю князь Святослав : „Ой, їду я, мамо, та в Переяслав. Щасливий, веселий Болгарії край, І пишно там котиться срібний Дунай“. А в Ольги пустилися сльози з очий. „Не кидай рідні, сину мій дорогий ! Не бідний, а рідний і руський наш край, Дніпра не замінить вам срібний Дунай. В чужині там скарби, та й зрада ж бо є ! Чужого забагнеш, а стратиш своє“. 250
