Ця сторінка ще не вичитана
Лиш хан їх полонений в путах сидить, Здивованим оком на трупи глядить. І вниз похилилась його голова, А слух наче ловить зловіщі слова : „Мабуть незабаром настане той час, Що дань побирать вони будуть від нас“ 1876 р. 16. АРФ'ЯРКА. Вона: Поцілуї твої, Мов пожежа, палять ! Скажи, милий, чому Так ті очі горять? Він: Пригорнись, поцілуй ! Не розпитуй мене 1 Та ж ти знаєш, душе, Як люблю я тебе. Вона: Знаю я, милий мій, Щирість всіх твоїх слів… Та скажи, крім мене, І нших ти не любив ? Він: Сотий раз вже клянусь, Що, крім тебе, в життю Нікого не любив І любить не хотю.
