13. ЗАДУНАЙСЬКА ПІСНЯ. Над Дунаєм тиха зоря сходить, З-за мли сумно на край поглядає. „Чом ти, чом ти рум'янишся, зоре ?“ „Кров слов'янська так лице вкрасила“. Слов'янська кров пливе струями Так, як століття вже плила , Та вже вогнем, а не сльозами Слов'янську землю зайняла. Хоч кров пливе, то дмуться груни, Пожар горить — з ним месть і гнів ; І хоч тиран лютує всюди, То час свободи вже наспів. Крізь кров, пожежі й меч і месть Свобода йде і слава й честь. Стоять гори довгими рядами, На Герцоґовину поглядають. „Чом ви, чом ви задрижали, гори?“ „Марко Кралевич, герой наш давній, Це здригнувся зі сну вікового, Меч сталевий угору підносить ; Багатирський кінь копитом тупнув, — Сон кінчиться Кралевича Марка *)“.
- ) Марко Кралевич, національний герой задунайських
слов' ян, про якого переказ говорить, що від часу перших турецьких нападів він лежить заклятий ув одній печері в горах. При його ногах стоїть кінь, а в головах стремить меч, який сей герой в останній хвилі вбив по рукоять у скелю Коли меч зовсім вилізе зі скелі, а кінь з'їсть усю в'язанку зачарованої трави й тупне ногою, тоді встане Марко, щоби знов боротися з турками і освободити при- дунайських слов'ян [їв. Фр-)- 232
