Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/507

Ті серця кам'яні порушить, З них сон зжене і їх заставить жить. Або пошли їм серед ночі Свій промінь світла, Отче мій, Хай поразить їх сонні очі, Бездільний прожене спокій ! Хай блиск такий яркий засяє, Щоби зі сну увесь зірвався світ, А чейпри блиску тім пізнає, Що в тьмі йому спасення ніт. Тихо скрізь. Глибінь простору Блідне, світло прочуває, Вгору, серце, вгору, вгору, Бо там скорше світло сяє ! Вгору, серце ! Там щезають Сили ночі, сили тьми ; Лиш долами залягають Довше, тяжче мрачні сни. Вгору, серце, на вершини Тих Бескидів темно-синіх, Вгору, хоч тяжка дорога, Ближче світла, ближче Бога. А тепер поглянь довкола, В даль полинь крильми сокола ! Серце швидше б'ється в грудях, Щось пречисте в душу ллється. Чуття нові в серці будить, Понад краєм геть несеться. ІІ в даль безконечну душа поринає І рамена сильні в безмір відкриває, Всю землю, людей всіх хотіла б обняти, Весь край свій багатий до серця прижати, Братів з'єдинити союзами згоди, 230