Ця сторінка ще не вичитана
Вправною рукою лицарю Рани змив, спиняє кров, І в обійми взяв недужого І поніс у свій покров. Незнайомому життя вернув І вертає сонця світ, Вітчині героя він спаса Для діл славних і побід. Тяжко образ цей минулости Душу Лана зворухнув : Той недужий — Лан Данилович, А той дід Митуса був. Сльози дві важкі й гарячії Блиснули йому в очах, І до неба він лице підняв,— Небо тихе, в серці страх. Сильно в грудях б'ється серденько. Та ось чути стук копит ! Се Митуса ! Лан Данилович Весь поблід, та не дрижить. IV. Князь Данило, світ-Романович По кімнаті похожав, А співак Митуса перед ним, В пута вкований, стояв. „Що ж, Митусо, — відізвався князь, Де ж поплечники твої? І як ти відповіси мені За діла й слова свої?“
