Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/497

Був би, як мідь гучна й пуста, Й мертві були б мої уста. Хоть міг би я пророкувати, Знав тайники подій усіх, І віру міг могутню мати, Що й гори порушати б міг, А в серці б я любви не мав, Нічим би був, нічого б не здолав. І хоч би все добро своє Віддав я бідним без принуки, Хоч би і тіло та життя Віддав на смерть, на тяжкі муки, А в серці би любви не мав, Нічим би був, нічого б не здолав. Любов бо довготерпелива, Ласкава й смирна й знає честь, Независна, не пакіслива, — Любов за нас пішла на хрест. Негорда, чести не бажає, Терпить, відплати не шукає. Гнів їй далекий і все зле, Неправда й раз її не тішить, Лиш правда потішає все; Все зносить, кожному все лишить, Все вірить, все надію має, І все, і все перетриває. Любов ніколи не загине ! Хоч всі пророцтва заніміють, Хоч людська мова в безвість злине Всю мудрість в пил вітри розвіють Вона жиє, все оживляє, Вона все, все перетриває. 1875.