Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/491

О, ні, не зрадник пробував В тім домі смерти, впавши в кут І Святе тут серце спочиває, Святе зотліло тіло тут, Пророк, що слів огненних жаром Будив народ свій до життя, Будив, співав, та все те даром, Люд не довів він до пуття. Пророк, що пісні сильним громом До серць братерських говорив, Що правди віковічним дзвоном В серцях свободи звук будив, Не встояв… вороги неситі Народ скували, а співця Прогнали з краю і зложити Кісток не дали край вітця. І виросла над ним могила, Пісок вкрив віщеє лице, Померли ті, що чтили та любили, Ніхто тепер не сплаче, не спімне. Кругом, як в гробі, душно, тихо, Життя поникло, жар палить, Мов в серці схованеє лихо — Не чути, а душа болить. 1875. 6. ВІД'ЇЗД ГУЦУЛА. Бувай здоров, ти світе мій ! Верховино, тебе прощаю. Прощай, зелений, пишний раю ! Далекий світ, широкий край, Рівнини, гори і Дунай На мене десь чекають. 214