Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/487

У джерелі життя скупав, Барв тисячами землю-матір, Втіх тисячами душу вбрав. І молодії весни діти Красуються і світ красять; Душа їх — запах, а одіті, Що й Соломона застидять. Одне лиш пізно в землю впало Мале зерно. Весна цвіла, Воно ще спало ; з гробу встало, Розвилось — ох, весна пройшла 1 Дитя весни, воно не знало, Що спеки літа не вдержить ; Все підіймалось, зацвітало, — Ох, але сонце страх палить. За що ж, о, Боже, тая доля Малій тій квітці весняній ? Чи так їй гинуть серед поля В гарячій спекоті літній ? Пошли, о, Господи, з росою їй свого ангела, нехай Не в'яне тут перед порою, їй сили,Отче, покріпляй! ІІ рос небесних краплі впали На квітку, що вже гнулась вниз, Що пупінки вже завмирали, І налягав на неї хмиз. Але роси небесна сила Малую квітку підняла ; Жадібно той напій солодкий пила И, освіжена, жару літню знесла. 210