Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/465

Умирать прийшов. І справді, Швидко, наче свічка, згас. Радісно вмирав він.—„Много Натерпівсь я, — говорив, — Много я в гарячій крові І добра і зла творив. Все бажав по-людськи жити, Чоловіком з людьми буть… Слава Богу, що прийшлося Хоч останній раз дихнуть Між людьми, що справді люди, Хоч огрітися в сім'ї, Що блаженних патріярхів Вік нагадує мені". Так то, сину, і сконав він. Золота душа була ! Без таких людей земля би Сталась темна і гнила. Може то й за патріярхів Золоті часи були, Та все таки патріярхи Люд жидівський завели У Єгипет у неволю, Аж пророк-убийця встав, З невгомонним, диким серцем, Тих невольників підняв, Вивів їх в пустиню дику, Водив блудом1) сорок літ, Та навчив їх здобувати, Збудувати новий світ". 1—5 вересня 1889. *)*) Блуд — блуканина 188