Думав в ЖовквІ при божниці Яко ґабе*), умирать. Протяглось то так з півроку. Осінь. День був дощовий І слота була. На шляху Геть розмок, розкисся глий *)… Бачу, лізе щось, чалапка, Звільна, мов той жук, повзе. Наближавсь, завертає… „Шая Ляйб ! Чи ти ж то це ?“ — „Я ! — говорить. — Ну, насилу Я добивсь у хутір твій ! Та й ослабли ж кості ! Швидко їм належиться спокій !“ Зараз ми його до хати, Обігріли, зодягли, Бо обдертий, як жебрак, був, Покріпитися дали. Віддихнув.—„Ну, — каже, — Хаїм, Наближається мій час ! Хоч прийми мя, хоч жени мя ! Я вмирать прийшов до вас“.— „Бог з тобою, — кажу, — брате, Щоб тебе я з хати гнав ! Ти живи й сто літ у мене ! Але як же це? Ти ж мав В Жовкві в школі2) ґабе бути ?“ — „Ну, і був до вчора, був ! Ну, а вчора… Подивися Тут !“… Халат він розгорнув, Розгорнув сорочку —Боже ! Груди, плечі в синяках! „Шая Ляйб ! — кричу я, — що це?“
- ) Читець св: книг при божниці. (Іе. Фр.).
Ч Глий — глина. 2) Школа — цебто синагога. 183
