Двісті римських на прожиток В панськім скарбі позичать. І заляг той довг у мене На сумлінню, мов скала… Через рік худоба гибла, Там неврода знов була… Ані руш стягнуть на рату ! Правда, пан не налягав. Аж ось бух ! Пан через мене Спір з громадою програв. Восени було. Гей, їде На коні лакей Іван Та й кричить до мене : „Ха'.м, До двора І Зове тя пан !“ Прихожу. Пан лютий-лютий ! „Жиде, довг мій ти приніс?“ — „Пане,—мовлю,—ще-м *) нічого Не продав!44 — „Бери тя біс, А мені потрібно грошей, Знаєш з хлопами свідчить, Знай же тут мені весь довг мій, Все до крихти заплатить !“ — „Пане,—мовлю,—вашій ласці Все завдячую, що там Маю : якби я попродав Все, то й довг сплатив би вам !“— „Ну, то продавай!“—„А, пане, Що робитиму я сам?“— „Хоч на жебри* 2) йди, про мене!“ — „А де ж жінку й діти діть?“— „А мене то що обходить ? Хоч покидай їх під пліт !“ — „Чи так, пане ? Ну, так ось вам
- ) Щем — ще я.
2) На жебри йти — йти в старці. 174
