Твій собачий плач в ту мить Неповинні тії трупи Опоганить, осквернить !“ І почув я страх великий Навіть глянути на їх, — Мов безумний, вибіг з хати, Мов безумний, в двір побіг. А в дворі тривога, пострах, Все поблідло, все тремтить,.. Я й не бачу, йду до пана. Глянь, аж пан і сам спішить, Та й до мене : „Псе ! TąKHfi ти Вірник? Так мя достеріг? Гей, кладіть *го, хлопці ! Сипте, Щоб в штани забрать не міг !“ Ой, не вспів я зміркувати, Що це, за що, відки е ? — Вже мя вергли !), придавили, Гарап тіло рве моє! Я лежу, як стовп, ті луплять, Кров додолу капотить… Далі пан одумавсь, каже : „Ну, пустіть його, досить !“ Підвели мене. — „Ну, жиде, Признавайся ! Знав це ти, Що дочка моя з ротмістром Мала потай утекти Цієї ночі і забрати Всі дукати, скарб мій весь ? Признавайсь, бо буду бити, Доки в тобі дух товчесь !“ Затремтів я. „Пане,—мовлю,— Ні про що це я не знав, Але бачу, цієї ночі
- ) Вергли — кинули.
161
