Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/436

Я данини все нові Винаходжу : празникові, Хмелеві та грибові. Бачу, любить пан дівчата, Хоч мав жінку й дочок п'ять,— Вже я духом все обладжу1)*" Тьфу, аж гидко це казать! Ну, та треба ! І нічого Я не крию, щоб ти знав, Із яких поганих дебрів Бог до світла мя підняв ! Так п'ять літ за пса служив я. Ненастанний плач стоїть По селі ! Не раз на мене Засідались, щоб убить, Пана бралися спалити… Та все якось ми уйшли1 2) Засідок тих, а злочинці В криміналі, знай, гнили. Почали тоді піддані Утікати із села. Пан сміявсь ! За втікачами Все слідом погоня йшла. Хто впав в руки, той брав буки3) І ярмо знов волочив ; Хто пропав, того ґрунт швидко Пан до свого прилучив. А у всім тім словом, ділом Помагаю пану я, І затвердла, озвіріла Аж до дна душа моя. Оженивсь я… жінка гарна… 1) Духом все обладжу — скоро все зроблю, підготую. 2) Уйти чогось — з польськ., втікти, сховатися перед чимсь. 3) Брати буки — бути битим палицею. 159