— „Мудро, сину, ти питаєш ! Знать, не дурно ти блукав Поміж люди, придивлявсь їм, Правди думкою шукав. Ой, та й час вам всім шукати Правди тої ! І коли б Всі жиди її шукали, Не сиділо б, наче гриб, Плем я наше в цьому краю, Ссучи з нього кров саму, — Сотні літ живучи в ньому, Сотні літ чуже йому ! Знаю, знаю я, небоже, Як то тяжко навернуть Із наіждженого шляху. На нову, непевну путь,— Ну, та треба 1 Та й чи так то Тяжко нині, як було В ті часи, коли на інший Шлях вертать мені прийшло?.. Я не думаю хвалитись Тим, що к правді я звернув,— Ой, важким мене ударом На цей шлях Господь напхнув ! І йііїЬв зразу я тим шляхом, Мов крізь полум'я і дим… Слухай же, придатись може Повість та вам молодим !“ — III. — „Ох, старий я ! Доживаю Сьомий вже десяток літ. На очах моїх доґрунту *) Весь перемінився світ.
- ) Доґрунту — геть зовсім.
157
