Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/432

Похилилась ґолова, — Але плечі, наче двері, Руки крепкі, мов ужва *). Поздоровились. „Тут, — мовлю, — Шльома Штенгель ? Я гендляр, Від дощу хтІв схоронитись, Щоб не змок мені товар“. — „Шльома в полі при роботі, Але ти про те не дбай ! Я є Хаїм, Шльомин батько… Ну, сідай лише, сідай ! Шльома в полі і всі діти — В нас робучий час тепер… Для кісьби цей дощ не шкодить ! Лиш мене мій вік припер В хаті нині… Ну, та що вже ! Не дармую, бач, і я : От домелю, зварю каші, Повечеряє сім'я. Так то, сину, в нашім стані, Все працюй, док2) лиш здоров, От на старість на жіноцьку Я роботу перейшов!“ — Усміхнувся добродушно. — „Я не жалуюсь ! — сказав. — І за те ще слава Богу !“ — Та й знову до жорен став. A ЗМОЛОВШИ, виніс сито І счинять3) почав крупи. — „Ну-ко, сину, йди по дрова, Та в печі но затопи !“ Затопив я. Швидко каша Закипіла. Вніс старий ) Ужва — ужовка, шнур. ) Док — доки, поки. ) Спиняти — підчищувати в ситі чи решеті.