Над вечір вернула. Ов, чую : кричить Дитина ! „Чого воно плаче ?" — „Та що ж би, нічого!" — Гляжу я, дитя Лежить все червоне, гаряче. „Чи ти може в полел 'го брала з собов ?“ — „Та брала І" — „И на сонці лишила?" — „Та ні, під снопом, лиш крихіточку раз… “ — „А бий тебе Божая сила !" — „Ти що розкричався ? Він зовсім здоров !" — Кричить моя Файга, й не дбає. Дає йому груди, він хопить і враз Знов пустить, знов хап, знов пускає. Озливсь я. „А Richn danen Taten arän *) ! Не бачиш, дитина недужа !" — „Ти дурень !“ — вона кричить.— „Мама мені Казала : не слухай ти мужа !“ Розлютивсь я, вдарив її… А найгірш За серце мя брав плач дитини. Ще й нині болить мене в серці той плач ! Öx, синку мій, синку єдиний ! Кричить та й кричить. Що йому ? Що робить ? Не знаю, та й як мені знати ? А жінка, дурна, як поліно, тремтить, Лиш знає грудь в рот йому пхати. А в'но все лиш хопить та й пустить… Побіг До тещі. Прийшла стара, оха, Щось шепче, то купіль готовить якусь — Дитина не втихла ні троха.
- ) Чорти б взяли твого батька.
143