Спиняти!“ — „Хіба ж я не муж їй?“ — кажу. — „А я їй, — та каже, — не мати?“ — Ну, слово по слову, ми в сварку зайшли, І вигнав я тещу із хати. Сидить моя Файга та й плаче. Що я Говорю, і прошу, і грожу — Мовчить або ходить сама не своя, Ну, просто, дивитись не можу 1 Аж далі дитина у неї найшлась, — Ну, мислю, слава Тобі Боже ! Дитина прив'яже до хати її, Тепер устаткується1), може. Ага, чи не ще ! На родини* і 2) вона До батька пішла. Вже по всьому — Лежить там. І встала, і робить, і мов Не дума вертати додому. Привів я її. А що крику було, Що сварки, того й не казати. Та що, день-в-день гірше : то в'на до вітця, То теща від нас не йде з хати. І ніби вона при дитині, а тут Все шепче щось, Файгу бунтує !.. Я з злости аж мечусь, сварю, то мовчу… Вже й праця мені не смакує. IV. Раз якось я з ярмарку з Жовкви прийшов — Нема мої Файги : ще зранку — Говорять сусіди — до батька пішла З дитиною, жати поганку *).
- ) Устаткується — з польського, стане спокійною, поважною.
і) Родини — родити дитину.
- ) Поганка — гречка. (Ів. Фр.).
142
