Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/418

Ця сторінка ще не вичитана

А кожна приносить по кілька яєць, Пшона, то муки, то пшениці. „Купіть, — каже, — Гершон, у мене кума, У мене цю ніч вечорниці !“ Ну, звісно, в корчму їм іти з тим не мож : Побачить хто, муж перечує,— Мені ж за щобудь дасть, бо раз, що я блят*), По-друге — готівку плачу їй. Ну, словом, скажу вам : такий це ґешефт, Що з нього одного мож жити. І думав я так, що ним жінка займесь, А я по торгах му ходити. Та ба, не те вийшло ! Файгуня моя Щорана. як лиш протре очі, Зварить там щонебудь, та й шмиг до вітця, Та й там вже сидить аж до ночі. Піду я на ярмарок — хату замкне, Та й шмиг, мов жене хто від свого. Скажу що робити — глядить, мов дурна, Та й шмиг, не сказавши нічого. А в батька, прочув я, вона, мов слуга, Все робить. Тьфу, що за причина ! Став ласкаво їй говорити — стоїть, Мов стовп, тільки лупа очима. Став я не пускати її до вітця — Ого, не минуло й години, Вже теща прибігла, цокоче, кричить : „Не смій ти моєї дитини

  • ) Блят — вираз злодійський, значить чоловіка, що

переховує крадені речі, а далі й загалом такого, що вмів всяку річ держати в тайні. (Ів. Фр.). 141