Аж бачу раз вдосвітаї, тесть мій якось З поблизького лісу житами Веде пару коней — та й коні ж були, Що тії галки 1), й з хомутами ! Запряг у традайку2), до Львова махнув — З полудня вернув… під охотов… Дві шкапи в традайці, лиш шкіра та кість, А в чересі кілька банкнотів. Ну, думаю я,'— а ще був молодий, Не звик до такого ще гендлю,— Тут, брате, не чисто, тут буде біда ! Та й мовлю ось тестеві Мендлю : „Послухай, реб Мендель, віддай ти мені, Що дать обіцяв за дочкою ! Пора нам на свій хліб. Я, може б, тобі Завадив — нам треба спокою“. Озвіривсь на мене старий. — „На свій хліб ? Якого ж ще хліба забаг ти?“ — „Я пахту 3) візьму тут в сусідстві“. — „Дурний! Рожна 4) тобі треба, не пахти ! „Сиди ти при мні, заробляймо ураз, За пару літ вийдеш на пана !“ — — „Або зогнію в криміналі!“ — „Ага!“ — Відворкнув мій тесть, і погана Усмішка заграла в його на губах: — „Ти вже кримінал тут занюхав!.. Ну, йди ж, але знай, не минеш ти його, Коли ти мене не послухав !“ * *)1) Кінь, як галка, — цебто круглий, ситий, жирний. а) Тарадайка — старий віз. л) Пахта — оренда
- ) Рожна —» рогатого чорта.
139
