Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/415

Хоч смійтесь, а таки любив я її, З любви навіть з нею розвівся… Ну, ну, розкажу ! А то скажете ще : Плете, мов дуриці1) наївся. Я змалку до поля, до коней, коров, До ХЛОПСЬКОЇ 'ВСІЄЇ роботи, До плуга, мотики, пили й топора Найбільше над все мав охоти. Ну. батько й найшов мені дівчину тут, В Жовтанцях : здорова, вродлива І простого хову — піде до коров, До сіна, до ціпа, до млива. Вподобав я Файгу. А батько її Корчмар був, багатий, як дідько, Хоч шляху в Жовтанцях тоді не було, А гостей в корчмі було рідко2). Вподобав чомусь і мене той корчмар, Хоч я і зовсім був убогий. Женивсь я і жить перейшов покищо До тестя, в корчму край дороги. Ба, десь так за тиждень, за другий — гляжу : Спить тесть мій весь день, мов убитий. Смерком якісь хлопи прийдуть, п'ють, їдять Та й ще собі кажуть платити. Питаю я тестя — мовчить та бурчить, Питаю у тещі — як риба, У жінки — ні слова. Ходжу, мов дурний, І думаю : що тут за хиба ? х) Дури ця — народня приповідка каже, що коли наїстися дуриці (рослина), то можна здуріти. s) Розуміється, було багато, як рідко де. 138