Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/414

VII. З ЛЮБОВИ. I. З ґешефту лиш, кажете, жениться жид, А серця у нього не має… А знаєте, скільки ґешефт той не раз Любви в собі й горя скриває ? Ґешефт ! А який то, спитайте, ґешефт? Що всякими бідами битий, Від малку в тій думці ховається *) жид, Щоб, хоч оженившись, пожити ! Сто раз не доїсть, не доп'є, не доспить, І голод і бійку приймає, То й знає він добре, що в нужді такій Любов, наче цвіт, увядае 1 2). Не бійтеся, вміє цінить він любов всю благодать її Божу ! Та що, як землі під картоплю нема, Куди його думать про рожу!.. Та от хоч би й я ! Чи сидів би я тут У клятому цьому застінку, Якби я з любови не був оженивсь, Якби не любив свою жінку ! II. Я з першою жінкою, бачте, розвівсь, Та й досі в'на з тямки не никне — Любив я її!.. Чоловік, наче хміль, До всякої тички привикне. 1) Ховається — виховується. 2) Увядае —- а польськ., в'яне. 137