— „Ох, Малко, цього мені й страшно, Трясусь, мов від вітру перо,.. Ану ж нашим дітям не вийде в пожиток Неправдов Ł) нажите добро ?“ — „Тьфу, тьфу, скостенів бй язик твій! — кажу. — Це що ти верзеш, оцапілий ?“ — „Послухай лиш, Малко, а бачила ти, Як вчора по вулиці бігли „Жиди, жиденята, кричали, ревли, А посередині громада Хлопів з патиками, з дрючинням страшним До суду вела конокрада ? „А знаєш ти, Малко, хто той конокрад? Герш Цвіліх ! Ти тямиш, Берль Цвіліх, Отець його склеп2) в нашім місті держав, Склад всяких матерій і білих „Полотен. Багач був, і також збирав, І гарбав, і грабив, о сині Все думав, для нього на душу брав гріх, — А син його от чим став нині ! „Ох, Малко, і чи ж то не ми довели Тих Цвіліхів аж до банкрутства?..“ —„ Здурів ти ! — кажу йому, — адже нас суд Очистив від того паскудства !“ —„Очистив нас суд, та сумління моє У мене бунтуєсь теперка *). Хто зна, може, пасть вже рознята, що й нас Пожре, як пожерли ми Берка !
- ) Неправдов — неправдою.
2) Склеп — крамниця.
- ї) Теперка — тепер.
134
