„А прямо скажу: брів я по болоті,
Без тямки скарб найкращий розкидав:
В утіхах підлих, у бездійстві, в злоті
Я щастя — ні, вдоволення глядав.
І поки наймильшій, святій істоті
В безумстві я отрути не завдав,
Допоти[1] спала в мні, не прокидалась совість…
Та що тут колесить! Ось вам моя вся повість“.
II. ПАНИЧ.
„Родився я на золотім Поділлю,
Котре не всім однако золоте.
У батька справді хліб бував на кіллю[2],
Бо був багатий дідич він на те:
Щосвята празник мав, щодня — неділю,
Де ореться, що сієсь, як росте,
Хто там товар пасе, хто жне, сапає, косить,
Про все те він не дбав — готового мав досить.
„Нічим на світі він не вмів журиться,
То й був округлий, повний, мов гарбуз,
Як в смак обід і повна є пивниця,
То він живе собі й не дує в вус;
Пройдеться вранці, по півдні проспиться
Так твердо, як дитя, що ще спокус
І бур життя не зна; часом у гості їде,
Часом і в нього теж збираються сусіди.
„Тоді в дворі бувало шумно й рійно:
Гримлять поперед ґанком четверні,
Вітають, обнімаються постійно
Панови, шовком шелестять пані,
