Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/345

Страхом, безумний і тремтячи, Він, у забаві мов дитячій, Полову ще пересипає І шепче : „Ні, це ж жарт твій, Боже ! Бо щоб над мужиком нещасним Ти так знущавсь, це буть не може !“ Січень 1880. XII. УРИВКИ З ПОЕМИ „МАРІЙКА“. 1. Слотливий, зимний і понурий Осінній день уже смеркався, Димились гори, світ весь в бурий Сіряк, мов змерзлий, обгортався, Смереки жалісно стогнали, Наскрізь промоклі, в темній пущі, Розсипані хатки стояли, Мов скулені, в холодній хлющі. Здовж невеличкого, гірського Сільця ріка мутна шуміла, З корита виступивши свого, В закрутах грізно клекотіла. Щокрок об скелі люто билась, В кожух, мов в білу піну, вкрилась І геть летіла з яру того, Де так пустинно, мрачно, вбого, Летіла швидко, мов не хтіла Вдивлятись довше, глибше, ближче В життя нужденне, в бідні стійла Тих, що засіли те селище. 68 Серед селища над рікою Попівська хата самотою