Там батько за сином з дрюком уганяєсь ; Там мачухи лютий проклін розлягаєсь… О, краю мій рідний, недолею гнутий, Пропасти би радше тобі, як ніж коли б Така твоя доля повік мала бути ! 1881. IX. ГАДКИ НАД МУЖИЦЬКОЮ СКИБОЮ. 1. Стану я ранком на з'ораній ниві: Пурпуром сонце на сході горить, Пташечки в гаю щебечуть щасливі, В моїм лиш серці гризота кричить. Пане всіх творів, властивче1) природи, Глянь, що в ній щастя, що в ній красоти ! Чом в твоє серце краса та не входить, Чом так нещасний, пригноблений ти? Поле плодюче, царина відкрита, Трави густі по лісах і лугах — Чом же тебе не годують досита, Чом же ти з голоду мреш по хатах? В гір твоїх лоні залізо чимале, Чом же тупії твої лемеші? Чи лиш на теє залізо те здале, Щоб тебе в пута кували чужі ? В твоїм підгір'ю ллєсь світло жарюче В струях хрустальних, бурлить і кипить* 2) ; Чом же ти, світло в чужі землі шлючи, Сам мусиш темний, непросвітний жить?
- ) Властивець — власник.
2) Мова тут про копалг ні нафти в Дрогобичі. 63
