Жий кожний на своїм, уплачуй дачки1) нові, Чужого ж і п'ядь не бери ! І що кому в тім, що Михайло й Трохим На своїх загонах криваво бідують, Хоч рук собі й ніг від роботи не чують, Прийде передновок — занестись*) нічим? І що кому в тім, що худібчина їх „Чомусь“ не держиться, чахліє, марніє, Що поле їх рік-в-рік гіршіє, пустіє, Хоч орють і полють не гірше від всіх ? І що кому в тім, що вже руки у них В розпуці безпомочній вниз опускаються ? „Замало землиці 1 В часах тих трудних Довги вже дверима і вікнами пхаються. Прийдеться пропасти… Мов риба в саку, Так б'ємся, і годі що вдати“* 2)! Аж слухати важко тих слів, та яку Пораду їм дати — не знати. А станеш у полі отак на межі : В обох сім загонів, і вдовж є куди дивить ! Ну, нивка не згірша, що хоч те й кажи,— При добрій роботі і вісім душ виживить… А в них обох шість душ ! І що за завада Зложитися полем докупи обом, Зложитись хатами, знаряддям, тяглом3) ! І, може, для них це єдиная рада. Та ба, ось межа ! Ця попруга вузька Несильну їх силу роздерла на части, І де в спільній праці жили б до віка, Там вроздріб прийдеться їм спільно пропасти.
- ) Дачка — податки.
- ) Раз щось з їсти. (Ів Фр.).
2) Вдати — видумати. 3) Тягло — робочий скот. 58
