Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/331

Ось тут в тій хустині, дивіть,
П'ять римських^[1] паперами ношу.
Се я заробляла три літа,
Складаючи гріш до гроша, —
То, кумко, на погріб ви мій оберніте,
Як з тілом розстанесь душа.
А тут в другім розі хустини
Є сріблом п'ять римських, дивіть!
Се, кумочко, ви для моєї дитини,
Як біднятко з війська прийде, збережіть!

„Я, кумко Йванихо, робила
Гіренько на грошики ті:
Ні смачно я в'їла, ні впила,
Дрижала не раз на слоті.
То чень хоч синок мій єдиний
З них користь якую пізнасть,
Заплаче за мною сльозами рясними,
На Боже за душеньку дасть“.

Ще трохи Митриха стогнала
Та й вмерла в куми у сінцях —
А в той сам день карта в село причвалала,
Що син її в Босні від кулі поляг^[2].
 1881.

---

VI. ГАЛАГАН^[3].

„Мамо, мамо!“ — кличе Йван,
Хлопчик, може, шости літ, —
„Подивіться, подивіть,
Маю дзіньо^[4], галаган!“

1. Римський — ринський, біля карбованця.
2. При окупації Австрією сербської Босні.
3. Мідяна монета, що стоїть 4 кр. вал. австр. (Ів. Фр.); біля чотирьох копійок.
4. Дзіньо — по-дитячому: гріш.