Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/328

Ця сторінка вичитана

На свята не просить, скупенько й самому.
Іди! А куди? Без родини, без дому…
Ну, звісно, в шинок. Дещо вип'єш, закусиш,
Зате й за нічліг вже платити не мусиш!
Просидиш так свята, коби до по-свят,
Та й знов тра нової роботи шукать.
1881.

III. МАКСИМ ЦЮНИК^[1].

Дев'ять ще годин кричав ти,
Як та штольня завалилась,
Де нещасний працював ти —
Дев'ять ще годин конав ти.

А юрба їх там тіснилась,
Слухаючи крику твого,
Та рука й одна не ймилась,
До рятунку не стулилась.

Дев'ять ще годин страшного
Конання — чи не замного
Горя випало для того,
Хто за весь свій вік не взнав

Дев'яти годин розкішних,
Дев'яти новин потішних,
В вічній нужді, сльозах вічних
Весь свій вік не жив, конав?..
1881.

↑ Так звався робітник з Нагуєвич, що в Бориславі погиб, працюючи в штольні. Штольня, лихо збудована, завалилася всередині, так що засипаний в глухому кінці робітник мав ще довкола себе трохи вільного місця. Дев'ять годин чути було відтам крик нещасного, і дев'ять годин слухали того крику надзорці й робітники, не пробуючи навіть приложити рук до рятунку. (Ів. Фр.).

[1] Так звався робітник з Нагуєвич, що в Бориславі погиб, працюючи в штольні. Штольня, лихо збудована, завалилася всередині, так що засипаний в глухому кінці робітник мав ще довкола себе трохи вільного місця. Дев'ять годин чути було відтам крик нещасного, і дев'ять годин слухали того крику надзорці й робітники, не пробуючи навіть приложити рук до рятунку. (Ів. Фр.).

[1]