Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/315

XXXIV. Як я ненавиджу вас, ви, машини, Що трете кості, рвете серце в грудях, Вбиваєте живую душу в людях, І потім кажете: „Що ж, ми невинні ! „Нас на такі заведено пружини, Ми мусимо ! В самих не раз вся суть, ах, Бунтується… Та іцо робить! Не будь, ах, У нас тих пут, становища, родини“… Як я ненавиджу вас, добрі, щирі, Що служите неправді, підлоті,— Чи служите у злій чи в добрій вірі !.. Ні, ті, що в добрій вірі служать, ті Ненависні мені в найбільшій мірі, Як на рабі тім пута золоті. 9 вересня 1889. XXXV. Що вовк вівцю їсть — жалко, та не диво, На те він вовк, розбійник, душогубець. Та якби віл, спокійний травоскубець, Прийнявся враз живеє рвать м'ясиво?.. Що ширить тьму у рясі темнолюбець, Що кат у фраку точить кров, як пиво, Що злодій-фарисей основи живо Спаса — се зле, та злий в злім не проступець. Та чесний чоловік, що злому служить, Своєю честю покриває мідний Лоб підлоти, а стиха плаче й тужить, — 38